Чи буде апокаліпсис після війни?

Те, що війна рано чи пізно закінчиться, безсумнівно. І тоді на перший план вийде те, на що сьогодні  видається не таким важливим: функціонування усіх галузей народного господарства. І відгукнеться нам сьогоднішнє ігнорування цих речей, яке дозволяє: 1) шахраям ловити рибку у мутній від війни воді і 2) мати «відстрочку», але не гарантії вирішення нагальних проблем завдяки страусячій психології («про це я подумаю завтра»). А інвентаризацію проблем і шляхів їх вирішення варто робити негайно.

Як би не повернулося зрештою колесо української історії наприкінці 2013-го, а котилося воно в бік Євросоюзу. І у частини представників попередньої влади погляди на перспективи вступу України до ЄС погляди дуже розходилися з поглядами Януковича і Сім’ї. Тож Україна справно готувалася до підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, виконуючи всі вимоги західних партнерів стосовно цього, приводячи до ладу власне законодавство і демонструючи позитивні результати – навіть піднімаючись у міжнародних рейтингах. Україна виглядала доволі успішною у поступі в таких напрямках, як, наприклад, аграрний бізнес, податкова реформа і навіть таких інноваціях, як прийняття закону про трансфертне ціноутворення.

За експортом багатьох сільгоспкультур Україна почала лідирувати. Можливо, не лише завдяки потужному поступу аграрного комплексу, а й певною мірою через втрати позицій металургії, та сільське господарство зрівнялося з металургією у значимості для країни. У будь-якому разі, сказати, що урядовці не сприяли аграріям – це збрехати. До 2016-го було продовжено пільги з тимчасового звільнення від оподаткування ПДВ зернових і технічних культур. Створено Земельний банк, який планував надавати селянським, фермерським і сільгосппідприємствам кредити за ставками в 6-8% річних. Створено «Аграрний фонд», який згладжував цінові коливання на ринку сільгосппродукції. Законодавчо відновили повернення ПДВ при експорті зернових і технічних культур. Забезпечили можливість накопичувати нарахований ПДВ на спеціальних рахунках і використовувати його для різних цілей. Це загалом формувало підтримку агропромислового сектора.

Тим часом податкова реформа, розроблена Міністерством доходів, відбувалася не на папері, а насправді. Прискорилася і подешевшала реєстрація нових підприємств. За минулий рік удвічі скорочено кількість податків і зборів. Знижене фіскальне навантаження на бізнес. Далі кількість податків мала скоротитися ще більше (мало не вдвічі), автоматичне відшкодування ПДВ – максимально збільшитися, правила бухгалтерського і податкового обліку – зблизитися.

А з 1 травня цього року мав повністю вступити в дію закон про контроль за трансфертним ціноутворенням. Навіть часткове запровадження влітку 2013-го цього закону, розробленого фінансово-економічним блоком під керівництвом Сергія Арбузова тодішнього уряду, спричинило те, що вже в другій половині року операції через офшори скоротилися в сім разів! Відповідно податкові надходження також зросли.

Тож до чого я це все. Усе йшло за планом, рухалося в бік ЄС. Куди воно поділося зараз? Чому Верховна рада не ратифікує Угоду про Асоціацію, через яку, власне, країна перевернулася з ніг на голову чи навпаки? Чому у травні не вступив у дію повністю закон про трансфертне ціноутворення – адже зарекомендував себе якнайкраще? Чому не продовжуються зміни в податковій системі, адже вони були результативні? Що буде з нинішнім сільгоспурожаєм, який обіцяє бути рекордним?

Ми  прагнули Європи, а коли досягли її на словах – коли йтимемо до неї діями? І чи не стане зрештою поступ попередньої влади до ЄС більшим, аніж кроки нової? Усе пізнається в порівнянні….